Думки Олега Верника з приводу логіки нашого подальшого розвитку [архів, 01.06.2013, день захисту дітей]

 

(остаточно оформилися під час інтернет-спілкування з Олександром Ладиненком (Одеса))

Шановні колеги по профспілці «Захист праці». Прикрий інцидент в Одесі, де під час акції солідарності нашої профспілки з казахськими робітниками Жанаозена відбулася сутичка між товаришами з «Автономного Опору» та товаришами з «Проти течії», примусила мене замислитися над подальшим розвитком ситуації та сформувати деякі стратегічні думки-тези, які цілком можливо багатьом з учасників розсилки дуже не сподобаються. Але ж з іншого боку не можна і гальмувати з їх висловлюванням, позаяк наш яскравий та бурхливий розвиток протягом останніх 4-х місяців ставить на порядок денний завдання закріплення наших досягнень та невеличкої передишки для підготовки нового стрибка. В таких умовах будь яке логічне осмислення та висування певної логіки подальшого розвитку нашої профспілки є бажаним, та дискусія з цього приводу також цілком вітається. Заздалегідь прошу вибачення за певний сумбур у викладенні, але ж сподіваюся, що цей сумбур є творчим та корисним. Нижче навожу свої тези на обговорення:

 

1. Задіяння лівих політичних груп (мікрогруп) на початку старту нашого широкого профспілкового і в той же час ліво-орієнтованого руху є абсолютно об’єктивним кроком з нашого, тобто профспілкового боку. Але ж одночасно і політичні угруповання мають свій зиск і свій сенс в цьому творчому симбіозі. Як правило, в таких умовах будь-яка політична група, що починає працювати в рамках широкоформатного лівого профспілкового проекту «Захисту праці», приймає політичне рішення про свій своєрідний «ентрізм» в значно більш широке та поки невідоме поле профспілкової діяльності. Мотивацій для такого роду «ентрізму» політичних груп в профспілковий проект може бути достатньо багато – від щирого бажання отримати травмати для самозахисту і до не менш щирого бажання просвітити широкі маси українських робітників щодо справжньої природи Радянського Союзу.

 2. Керівництво профспілки, зокрема я, абсолютно щиро вітає на цьому етапі нашого профспілкового розвитку такого роду «ентрізм» різноманітних лівих угруповань в нашу профспілку. Насамперед йдеться про надзвичайно малу чисельність лівого та теоретично підготовленого активу для роботи з широкою профспілковою масою. Ми, звісно, розуміємо всю небезпеку такої ситуації. Справа у тому, якщо швидкий приріст профспілкового активу буде значно перевищувати можливості вузького лівого активу впливати на свідомість та ідеологію робітничої профспілкової маси, то загроза реформістського переродження нашої ліво-орієнтованої профспілки стане неминучою проблемою. Тобто задля унеможливлення такої перспективи - ми вітаємо кожного лівого активіста в профспілці, незважаючи на його власне розуміння цілей та задач організаційного «ентрізму» його групи чи її ватажків.

 3. Під час розгортання власне профспілкової роботи під прапорами і основними мессаджами "Захисту праці" у лівих активістів неминуче формується поступово друга (інша) ідентичність крім основної (тобто організаційної) - ідентичність активіста "Захисту праці". Цей процес може бути затягнутий у часі, а може бути при сприятливих обставинах, навпаки, різко прискоритися.

4. Тут можливі далі різні варіанти розвитку ситуації:

 1) друга (тобто профспілкова) ідентичність залишається для лівого активіста вкрай мізерною та профспілкова робота його цілком не захоплює так як теоретична робота в лівій політичній групі (мікрогрупі). Людина, дійсно, звикла до іншого. Переважно теоретична робота гуртків та нескінченні тьоркі в Інтернеті. Через цей психологічний та ментальний дискомфорт така людина має залишити рано чи пізно нашу профспілку та зосередитися на більш комфортній роботі в рамках своєї політичної лівої групи.

 2) друга профспілкова ідентичність поступово переважає організаційну через захоплення людиною безпосереднім (не кабінетним) контактом з пролетарським класом та безпосередньою боротьбою за його права та інтереси не тільки в теоретичній площині, а і в площині режиму он-лайн. Такий активіст рано чи пізно, але ж скоріш за все зупинить (принаймні для себе) продовження логіки «ентрізму» та перейде остаточно суто в профспілкову площину класової боротьби, заміщаючи остаточно першу ідентичність на другу. Цей варіант розвитку сполучений з мінімалізацією лівого політичного начала у профспілкових активістів та з небезпекою їх реформістського переродження.

 Цікаво, що особисто мені до кінця не подобається ані перший варіант, ані другий... я обираю ТРЕТІЙ!!!

5. коли я кажу про ТРЕТІЙ варіант розвитку ситуації - я маю на увазі своє власне так би мовити НОУ-ХАУ: «профспілка=партія» або «партія=профспілка» - як універсальні єдині (інтегровані) феномени... Тобто знімається повністю ціла купа протиріч і, насамперед, знімається дихотомія між профспілковою і політичною діяльністю – адже з цього часу для нас це одне і теж!!!!

 6. коли ситуація визріє вже завдяки нашим спільним зусиллям до цієї домінуючої парадигми («партія-профспілка» в єдиному цілому, тобто в одній особі!!!), коли буде сформована достатньо велика кількість партійно-профспілкових (профспілково-партійних) активістів «Захисту праці», то будь які форми «ентрізму» в нашу профспілку вже не будуть мати свого попереднього вагомого значення... В такій ситуації майже усі ліві групи (мікрогрупи) під закликом своїх мікро-ватажків можуть вже масово залишати профспілку чи закликати до суцільної маргіналізації руху - це вже буде цілком до жопи... Наш поїзд вже пішов дуже далеко від маргінального варіанту шляху...

Абсолютно впевнений, що на той час вже значна більшість тих, хто зараз лише організаційно робить «ентрізм» в «Захисті праці», стануть вже носіями зовсім іншої парадигми, стануть ідейними співучасниками нашого наймасштабнішого лівого профспілкового проекту.